Декрет про мир
Пардон, референдум про мир.
Незріла ідея. Ну, і цілком непридатна в практичному сенсі.
Навіть якщо спробувати уявити, що пропозиція про референдум про мир була "пробним шаром" - спробою зондування громадської думки щодо основної теми партії Слуга народу на парламентських виборах - все рівно виникає багато запитань.
Референдум про мир теоретично можна провести. Можна навіть сміливо допустити, що цей референдум можна виграти. Ну, а як же, електоральна ніша "партії війни" в Україні - 5-7%.
Можна навіть використати цю перемогу на референдумі для розкручування пропрезидентської політичної партії. Ідея хороша і милозвучна - ми йдемо творити мир. Трохи щоправда нагадує Петра Порошенка періоду 2014-2015 років, але хто при здоровому глузді виступатиме проти бажання припинити війну і жити в мирі? І підтримку на референдумі теми миру на рівні більше 90% нескладно зобразити, як підтримку президента.
Але є щонайменше дві проблеми з наслідками. Розкручені очікування буде важко задовільнити. Мир же закликами не відновиш. А Росія поки припиняти війну не збирається. І примусити її до миру ми теж поки не зможемо.
То що буде, якщо референдум успішно пройде, а мир не наступить?
І друга - ця ініціатива може дуже серйозно демотивувати тих, хто сьогодні зробив оборону України метою свого життя. Мир так мир. Навіщо воювати?
Ці дуже вірогідні наслідки будуть руйнівними для України.
Практичної користі з результатів референдуму особливих не буде. Допустимо, що європейці і Курт Волкер скористаються результатами такого референдуму, щоб на 2-3 зустрічах у Путіна і в 5-10 інтерв"ю заявити, що українці ще раз продемонстрували прихильність і бажання миру.
Але ж неважко уявити, як втомлено поглянувши на все це, Сергій Лавров (чи якийсь інший путіноід) прорече: "Хотят мира - пусть договариваются о нем с Донецком и Луганском".
Коло це не зачароване, але замкнене.
Не особливо вірю я в те, що подібний референдум можна використати для формування своєрідного суспільного консенсусу щодо "червоних ліній" для української дипломатії на переговорах з Росією.
Справа в тому, що суспільна думка щодо максимально допустимих поступок на переговорах ніколи не буде сталою. Народ мудрий у своєму прагненні жити добре і в мирі. Але колективна мудрість - це не колективні знання, як цього досягнути. Знання і відповідальність за політичні плани і програми - це справа елітарна і глибоко індивідуальна.
Ну, і навіть для "прощупування" суспільної думки з такого делікатного питання час, місце і посадова особа, на мою думку, обрані не кращим чином.
Богдан Яременко
Экс-генконсул Украины в Стамбуле, глава правления "Майдан закордонних справ"