1 листопада у Молдові відбулися президентські вибори, які спостерігачі називають серйозним політичним випробуванням для цієї країни. Вибір молдовських громадян буде також серйозно впливати на стосунки між Києвом і Кишиневом. Адже не є великим секретом той факт, що це стосунки, які кульгають на одну ногу.
Саме так можна схарактеризувати українсько-молдовські відносини після обрання колишнього лідера партії соціалістів Ігоря Додона новим президентом країни. Ігор Додон і під час своєї передвиборчої кампанії, і після обрання президентом Республіки Молдова ставив під сумнів питання територіальної цілісності України, фактично солідаризувався із російським ставленням до питання Криму.
Після його передвиборчої кампанії та перемоги на виборах ще були сподівання, що на посаді президента Молдови він поводитиметься інакше. Але ці очікування не справдились. В результаті молдовський президент за весь час свого перебування на посаді жодного разу не зустрічався із президентом України і не був у Києві – ані тоді, коли президентом України був Петро Порошенко, ані після обрання Володимира Зеленського. Навіть коротка телефонна розмова Додона і Зеленського із привітаннями новому українському лідеру викликала справжній політичний скандал і пояснювалася недосвідченістю нового керівника Української держави.
Натомість у російській столиці Додон бував, здається, навіть більш регулярно, ніж у столиці Молдови (його резиденція розташована в селі Кондріца, що у муніципії Кишинів). Він постійно зустрічався з російським президентом Володимиром Путіним та іншими керівниками країни, яка здійснює фактичну окупацію частини території Молдови, і не приховував свого захоплення російським правителем. Звичайно, на такому фундаменті вибудовувати стосунки з Україною непросто.
Однак ці стосунки продовжувалися на урядовому рівні – і коли уряд Молдови очолював Павел Філіп, і коли в країні змінилася влада й на чолі уряду опинилася Мая Санду, головний конкурент Ігоря Додона і на попередніх, і на нинішніх президентських виборах. Мая Санду не приховувала, що пріоритетом її уряду є пожвавлення темпів європейської інтеграції Молдови, а один із перших візитів здійснила до Києва, щоб зустрітися із новим президентом України.
Однак існування у Молдові проєвропейського уряду було не дуже довгим. Політичні маневри президента дозволили йому створити власний уряд на чолі з технократом Іоном Кіку. І тут вже, можна сказати, загальмували і контакти на урядовому рівні, бо Додон фактично зосередив у своїх руках всю владу в країні – навіть всупереч своїм конституційним повноваженням.
Отже, від прізвища переможця президентських перегонів у Молдові залежатиме, чи повернуться Київ і Кишинів до необхідного обом країнам співробітництва – або ж керівництво Молдови і надалі буде озиратися на Москву й ігнорувати Київ. Два головних конкуренти – Ігор Додон і Мая Санду – не змінюють своїх пріоритетів.
Із прізвищем Додона пов’язане продовження проросійської олігархізованої політики, яке суперечить як національним інтересам Молдови, так і державним інтересам України. Перемога Санду означатиме, що Молдова повертається до курсу на європейську інтеграцію та плідного співробітництва з Україною. І, звичайно, перемога на президентських виборах вплине і на результати майбутніх парламентських виборів у Молдові.
Зараз країною, дякуючи олігархічним домовленостям, фактично керує проросійська меншість. Адже прокремлівські соціалісти, які не мають більшості у парламенті, створили коаліцію із політиками, за яких голосували саме як за прихильників європейського вибору Молдови – але кон’юнктура і вплив на владу для цих людей виявилася головним пріоритетом. Отже, від того, як проголосує молдовський виборець, залежить, чи поверне собі можливість вирішувати майбутнє Молдови проєвропейська більшість її громадян.