Керівники країн Європейського Союзу рекомендують авіакомпаніям припинити авіаційне сполучення з Білоруссю і польоти над територією цієї країни. Аналогічне рішення після відповідної вказівки президента Володимира Зеленського має ухвалити й уряд України. І це тільки частина санкцій, які можуть бути накладені на режим Олександра Лукашенка після спецоперації з перенаправленням літака ірландської авіакомпанії Rianair до аеропорту Мінська і захоплення білоруського блогера Романа Протасевича і його дівчини.
Поява відео з Протасевичем, на якому журналіст з явними слідами побоїв на обличчі говорить про те, що дає «свідчення», стало ще одним доказом демонстративного ігнорування режимом Лукашенка норм міжнародного права і взагалі будь-яких елементарних норм пристойності.
Може виникнути питання – а навіщо взагалі Олександру Лукашенку ця спецоперація? Протасевич уже не керує опозиційним телеграм-каналом Nexta, сам протест у Білорусі практично розчавлено грубим тиском вірних Лукашенкові силовиків. Для того щоб провести показовий процес у сталінському стилі про «підготовку державного перевороту» в Білорусі, Лукашенко вже має захоплених у Москві і Мінську заручників. Навіщо ж улаштовувати викрадення літака?
Однак Лукашенкові важливо помститися за ті кілька днів приниження, коли він міг думати, що його влада в Білорусі висить на волосині і бігав по власній резиденції з автоматом. Крім того, саме усвідомлення факту, що він більше не користується підтримкою більшості білорусів – тих самих білорусів, які підтримували і терпіли це злочинне і некомпетентне правління протягом декількох десятиліть – теж стало для Лукашенка приводом для неприємних емоцій. І за цей свій страх, і за ці емоції він може мститися Протасевичу, бо ж саме заснований цим блогером телеграм-канал виявився для сотень тисяч білорусів куди більш авторитетним джерелом інформації, ніж державні телеканали Білорусі та Росії. І що найважливіше – цей телеграм-канал виявився закликом до дії.
Ну і, крім того, нахабне затримання білоруського блогера стало нагадуванням кожному білоруському опозиціонеру, що навіть виїзд з країни не рятує від уваги спецслужб Білорусі – тут Лукашенко явно діє в стилі Рамзана Кадирова, так що можна констатувати очевидне перетворення Білорусі у Чечню.
Може здатися, що така готовність до міжнародної ізоляції – адже ясно ж, що тепер Білорусь перетворюється на «білу пляму» на авіаційній карті Європи – тільки підсилює залежність Лукашенко від Москви і збільшує шанси поглинання сусідньої країни російським режимом. Але сам Лукашенко може думати інакше. Він і так завжди залежав від економічної допомоги Кремля. А після масових протестів проти фальсифікації підсумків президентських виборів у Білорусі і їх придушення залежність Лукашенка від Росії збільшилася багаторазово. Ми могли це на власні очі спостерігати під час останньої зустрічі Путіна і Лукашенка, коли білоруський диктатор в буквальному сенсі слова подавав репліки російському правителю.
Однак Лукашенко може вважати, що демонстрація здібностей білоруських силовиків і їх готовності виконувати навіть божевільні накази правителя якраз підсилює ступінь його автономності. Так, Лукашенко позбавлений суверенності у зовнішній політиці. Але він ніколи і не мав такого суверенітету, єдине, що міг собі дозволити – «фронду» на пострадянському просторі. А загравання білоруського правителя з Заходом завжди закінчувалися розривом після чергових виборів, останнє голосування лише підтвердило це правило. Тим не менш Лукашенко показує, що у внутрішній політиці, у самій Білорусі він може дозволити собі все, що завгодно, може красти літаки заради арешту опозиціонерів, може заарештовувати як політиків, які орієнтуються на європейську інтеграцію Білорусі, так і явних прихильників Кремля. Білорусь – не суверенна держава, але вона – типова «держава в державі», феодальне володіння Лукашенко. І тільки.
Для України це, крім усього іншого, означає необхідність розпрощатися з ілюзією, що білоруський диктатор є гарантом ненападу на Україну з території його країни. Не є. Це вже зовнішня політика, в якій останнє слово тепер за Путіним, а не за Лукашенком. Заради збереження влади Лукашенко піде на будь-яку підлість, на задоволення будь-яких примх російського правителя, від підтримки якого, власне, і залежить майбутнє білоруського режиму.
І ця ж підтримка обмежує можливості Заходу. Захід може як завгодно довго запроваджувати найжорсткіші санкції проти режиму Лукашенка. Але це, по суті, санкції не проти держави, а проти «неформального» суб'єкта Російської Федерації – по суті, як санкції проти Криму. Звичайно, такі санкції можуть значно ускладнити економічну ситуацію режиму. Але вони не можуть змістити режим.
Це знову нагадує, що ситуацію в Білорусі може змінити тільки білоруський народ. Тільки його масові виступи проти режиму Лукашенка, тільки його готовність дати відсіч силовикам режиму наблизять крах одного з найогидніших диктаторів сучасного світу. Але навіть якщо припустити такий фантастичний варіант, наступного ж дня після краху режиму Лукашенка білоруси зіткнуться зі своїм справжнім ворогом – Володимиром Путіним. Так, як це сталося з українцями після Майдану.
Тому зміни в Білорусі безпосередньо залежать від змін у Росії. Поки цих змін немає, Лукашенко може дозволити собі все що завгодно – від біганини з автоматом і заперечення коронавірусу до захоплення літаків. Однак у разі початку змін в Росії режим Лукашенка зникне, ніби його ніколи й не було.